Бібліотека нічного життя
Jeff Mills
Стилі музики: Detroit techno, Techno Країна: USA Місто: Detroit Офіційний сайт: http://www.axisrecords.comБіографія
Попри те, що "батьками" техномузики все-таки вважаються три людини – Хуан Аткінс (Juan Atkins), Кевін Сондерсон (Kevin Saunderson) і Деррік Мей (Derrick May), найзнаменитішим усе-таки таки є саме Джефф Міллз. Можливо, через те, що він значно активніший за них, може, просто через те, що він усе-такий шоумен, який привертає увагу публіки. Цього не знає ніхто. Та це нікого й не цікавить. Головне – Міллз по праву вважається одним зі стовпів техномузики.
Його захоплення техномузикою почалося з прослуховування "дивовижної" музики з Європи. Платівки німецького проекту Kraftwerk викликали в юного Міллза шквал емоцій. Такої музики він не чув ніколи. Як і будь-який середньостатистичний американський підліток, Джефф Міллз захоплювався науково-фантастичними серіалами, коміксами та іншою белетристикою. А музика Kraftwerk була чудовим саундтреком для його захоплень фантастикою. Будучи завзятим скейтбордистом, Міллз разом із його "тусовкою" каталися на "дошках" саме під музику групи Kraftwerk, називаючи про себе цю музику терміном "euro-tech". За словами Міллза, він слухав Kraftwerk задовго до того, як вони стали популярні в Детройті.
Трохи пізніше, ставши діджеєм на місцевій радіостанції за назвою WJLB і побравши взявши собі псевдонім The Wizard, Джефф став (поряд із ще одним легендарним детройтським радіоведучим Electrifyin’ Mojo) головним пропагандистом нового звучання. У його програмах звучала абсолютно різна музика – від хіп-хопу до раннього електро й хаус-музики. Саме будучи ведучим свого радіошоу, він зміг розробити свій власний, ні на кого не схожий, стиль гри. Узявши з хіп-хопу ставлення до платівки як до робочого матеріалу, такого собі кубика, який є лише частиною якогось великого треку, і, навчившись швидко зводити пластинки, він почав влаштовувати зі своїх виступів справжні вистави.
До речі, навчитися швидко зводити платівки та використовувати максимально багато матеріалу за короткий відрізок часу йому допомогла та сама робота на радіо. Коли переробляли ефірну сітку, програму Міллза урізали наполовину, залишивши йому лише 45 хвилин в ефірі. Міллз знайшов вихід: урізав час звучання кожного треку. Саме так роблять хіп-хоп-діджеї. Купа треків, які створюють враження чогось однакового.
Для всієї прогресивно налаштованої молоді міста Детройта та прилеглих околиць не було більш актуальних програм на місцевих радіостанціях, крім радіошоу Electrifyin’ Mojo та радіошоу The Wizard. Саме ці програми називали своїми "музичними інститутами" такі метри техномузики, як Аткінс, Сондерсон і Мей. А житель міста Віндзора Річі Хаутін (Richie Hawtin), відомий своїм проектом Plastikman, також казав, що очі на нову музику йому відкрив саме The Wizard.
Заробивши собі авторитет "просунутого" радіоведучого, Міллз вирішив спробувати себе в написанні музики. Для цього він створив проект за назвою Final Cut. Це був багато в чому дивний проект між Міллзом і Тоні Сроком (Tony Srock), який за своїм звучанням більше нагадував індастріал, ніж техномузику того часу. Проект не проіснував довго, музиканти випустили лише один спільний альбом.
Якось до рук Міллза потрапила касета із записом треку Share my life, проекту Members of the House, у якому брав участь Майк Бенкс (Mike Banks) на прізвисько Mad. НА той час співпраця Міллза з проектом Final Cut підходила до кінця, а тут з’явився такий обдарований хлопець! Об'єднавшись разом під псевдонімом Underground Resistance, вони створили, ймовірно, один із найбільш радикальних і політизованих технопроектів. Пізніше проект перетворився на справжній рух, куди, крім Міллза й Бенкса, ввійшов також Роберт Худ (Robert Hood), який працював під псевдонімом The Visitor. Саме тут Міллз здобуде всесвітню популярність. Саме тут будуть закладені основи сучасної техномузики. Underground Resistance був одночасно і лейблом, і революційним гніздом зі своїми маніфестами та псевдомілітаристським іміджем. Виступи Underground Resistance завжди походили на шоу: учасники цього руху носили військову форму й під час виступу одягали чорні маски. Лейбл Underground Resistance займав агресивно антикомерційну позицію: наприклад, була випущена серія грамплатівок, які на домашньому програвачі було неможливо слухати. Річ у тім, що платівки слід крутити убік, протилежний звичайному, тобто голка повинна їхати по звуковій доріжці від центру до краю. Діджейський програвач надає таку можливість, а побутовий – ні. Часто погляди учасників Underground Resistance були неправильно інтерпретовані. Детройтські технобунтарі регулярно одержували депеші від нібито братів по зброї з ірландських або лівійських терористичних організацій. Але хлопці з Underground Resistance чомусь незмінно відмовлялися підривати літаки й автобуси. Діяльність Underground Resistance була настільки потужної, що існувала думка, що коли перестане існувати Underground Resistance, перестане існувати техномузика взагалі.
Але співпраця Underground Resistance з Міллзом не була вічною. Пізніше Міллз хоч і помирився з учасниками UR, але ставився до них дуже іронічно. "Коли ми були дітьми, усіх нас поєднував інтерес до коміксів і фантастичних фільмів. Це наш спільний фундамент. Удень ми грали на вулиці у футбол, а ввечері дивилися такі фільми, як «Бетмен» і «Супермен», - так він говорив про спільну роботу з UR пізніше.
У 1992 році, начхавши на всі розмови про андеграундність техномузики, Міллз підписує контракт із дуже респектабельним нью-йоркським клубом Limelight, чим спричиняє цілий шквал обурення у "справжніх" шанувальників техномузики. Але Міллз особливо й не звертав уваги на їхні крики з приводу свого "опопсіння". Замість цього він відкриває лейбл AXIS.
Але ще до відкриття лейбла AXIS Міллз випускає свій перший сольний альбом Waveform Transmission на знаменитому німецькому лейблі Tresor records, який уже став мало не рідним для Джеффа. Це була дуже жорстка для того часу музика, яку багато критиків називали не інакше, як екстраординарна. Таку музику дуже любили робити в Чикаго, куди Джефф незабаром і перебрався (де й був заснований лейбл AXIS). Імовірно, AXIS був створений Міллзом спеціально для того, щоб випускати власну музику. І вже перший реліз Atlantis, випущений під псевдонімом X-102, показав творчий потенціал цієї людини.
У час виходу Waveform Transmission Vol. 3 у 1994 році, Міллз був уже дуже відомою персоною на європейській танцювальній сцені, і метався між Чикаго та Берліном. Він, як і раніше, багато часу проводив у студії, прагнучи зробити свою музику більш герметичною й мінімалістичною (як колишній студент, який вивчав архітектуру, він міг уявити собі, чого він хоче). "Усе вже стало або стане мінімалізмом. У майбутньому буде дедалі менше надбудови: менше матерії – більше духу. За допомогою техно ми хочемо сконцентрувати увагу на абстрактних поняттях і зв'язках між ними. Нові звуки ліквідують старий баласт, під яким похований ритм".
До 1995 року він закінчує роботу над серією треків, які він використовував у своїх діджейських виступах як "сполучні ланцюги". Серія цих треків виходить на його лейблі Purpose Maker із такою ж назвою. Ця музика, що стала більш зрозумілою більшості, приносить йому ще більше популярності. І відтоді лейбл Purpose Maker орієнтується на танцпол.
Ставши частим гостем японських клубів і великим улюбленцем японської клубної молоді, в 1996 році Міллз за підтримки японського відділення Sony music й англійського лейбла React випускає свій перший офіційний мікс Live at the Liquid Room. Tokyo, який вражає всіх, хто не міг потрапити на його виступи. Мікс був дуже популярний і миттєво став справжньою класикою техномузики. Пізніше в клубі Liquid Room (який уже не існує) Міллз обкатуватиме свої нові ідеї. Саме там йому спаде на думку зробити Exhibitionist.
У 1997 році виходить у світ перший збірник матеріалу, який видавався на лейблі AXIS. Збірник називався The Other Day і також вважається класикою техномузики. Багато журналів потім ставили цей збірник у різні чарти, на зразок «Десять найбільш значущих компіляцій" або "П'ятдесят кращих танцювальних альбомів".
До речі, в анотації до збірника The Other Day Міллз повідав про своє захоплення фотографією. Одна з композицій, представлених на цьому збірнику – Solarized – данина поваги експериментальній фотографії (особливо новаторству Ман Рея). Назва треку бере початок від solarization, одного з технічних прийомів, відкритих Реєм шляхом проб і помилок. "Соляризація" – це імітація негативного зображення при друці позитива за допомогою сильного спалаху світла, що приводить до кінцевого прояву нових, приголомшливих у своїй красі темних обрисів. Цей та інші прийоми (наприклад, грануляція або дисторсія) були взяті на озброєння ексцентричним поляризатором свідомості, детройтським генієм від техномузики, Джефом Міллзом.
Нищівна сталь трансцендентних гуркотів грому, вибуху блискавок, розкручених спіралей часом сусідить і чудово ладить із магнетикою амбієнтних трипів на більшості релізів лейбла AXIS (продукцію лейбла Purpose Maker усе-таки заведено вважати орієнтованою на танцпол). І знову комбінація музичного екстремізму в мінімалізмі, бажання довести слухача до межі, але не кинути його там, а провести за собою по вістрю сенсорного леза, узявши тендітною й незахищеною жіночою рукою (як оформлення релізів). Усе це свідчить про великий вплив, справлений на музиканта фототворчістю Рея.
На хвилі приголомшуючого успіху в 1998 році виходить збірник Purpose Maker compilation, де, судячи з назви, були зібрані кращі треки, які виходили на Purpose Maker.
Через кілька років лейбл AXIS найбільше нагадував успішну корпорацію. Мало того, що вже існували підлейбли AXIS – Purpose Maker, Tommorow і експериментальний Mission 6277, була запущена лінія одягу AXIS, а під маркою Purpose Maker був організований ряд фотовиставок, що пройшов із помітним успіхом.
Крім цього Міллз став співзасновником (разом із представниками лейбла Tresor) щорічного семінару Musik und Maschine, де обговорювалися питання розвитку техномузики та нагороджувалися найбільш гідні техноперсонажі.
У 2000 році відбулася ще одна дуже важлива для кар'єри Міллза подія. Він записав саундтрек до знаменитого фільму Фріца Ланга "Метрополіс" (1920). "Записавши "Метрополіс", я усвідомив, що досі упускав ще одну складову – відеосприйняття. Протягом багатьох років мені було важко виразити свою думку та концепцію лише за допомогою звуку. Робота із зображенням відкриває переді мною нові можливості".
І, ймовірно, ця робота так вплинула на нього, що трохи пізніше йому спало на думку з'єднати відео й аудіо в єдине ціле. Так народився Exhibitionist – документальне дослідження мистецтва діджеїнгу. Дозволивши глядачеві побачити мою техніку зведення, я намагаюся пояснити, що я роблю, і привернути велику увагу до того, чим я займаюся".
У планах Джеффа Міллза – створити саундтрек до фільмів Бастера Кітона та записати абсолютно новий матеріал.
Знаменитий вислів Міллза "техно – це все те, що чого ви не можете собі уявити", насамперед підходить йому самому. Ця людина – справжній унікум. Напевно, можна навіть сказати, що поки є Міллз, є й техномузика!
СЛУХАТИ:
Jeff Mills: Live at the Liquid Room. Tokyo
Лейбл: React/ Sony music
Рік:1996
Перший мікс Міллза, який був записаний у токійському клубі Liquid Room. Мікс складається з трьох сегментів. Перший тривалістю трішки більше півгодини, другий – трохи більше 20 хвилин, третій – близько 8 хвилин. Ці три сегменти наочно показують майстерність і неперевершену техніку Міллза. Наприклад, у півгодинному сегменті містяться 22 треки. Тобто один трек звучить близько двох хвилин. Дотепер ніхто з технодіджеїв так і не зміг у цьому перевершити Міллза.
Purposemaker compilation
Лейбл: AXIS/ React
Рік: 1998
Компіляція, куди ввійшли найбільш відомі треки Міллза, на зразок The Bells або Alarms. Це техно для танцполу. Майже всі треки, представлені на цьому збірнику, досі грають досвідчені технодіджеї, а отже, класика не старіє.
Jeff Mills: Exhibitionist
Лейбл: React/ AXIS
Рік:2004
Другий після Live at the Liquid Room офіційний мікс Міллза. Вийшов у двох варіантах – на звичайному компакт-диску й DVD. Варто звернути увагу на обидва релізи. На компакт-диск Міллз примудрився засунути 45 треків, причому все це він робив хоч і в студії, але практично без використання комп'ютерів. А DVD варто подивитися обов'язково. Крім того, що на диску є чотири мікси з музикою всіх лейблів – AXIS, Purpose Maker і Tomorrow, ще тут можна навіч побачити техніку Міллза. Повірте, вона того варта.
Його захоплення техномузикою почалося з прослуховування "дивовижної" музики з Європи. Платівки німецького проекту Kraftwerk викликали в юного Міллза шквал емоцій. Такої музики він не чув ніколи. Як і будь-який середньостатистичний американський підліток, Джефф Міллз захоплювався науково-фантастичними серіалами, коміксами та іншою белетристикою. А музика Kraftwerk була чудовим саундтреком для його захоплень фантастикою. Будучи завзятим скейтбордистом, Міллз разом із його "тусовкою" каталися на "дошках" саме під музику групи Kraftwerk, називаючи про себе цю музику терміном "euro-tech". За словами Міллза, він слухав Kraftwerk задовго до того, як вони стали популярні в Детройті.
Трохи пізніше, ставши діджеєм на місцевій радіостанції за назвою WJLB і побравши взявши собі псевдонім The Wizard, Джефф став (поряд із ще одним легендарним детройтським радіоведучим Electrifyin’ Mojo) головним пропагандистом нового звучання. У його програмах звучала абсолютно різна музика – від хіп-хопу до раннього електро й хаус-музики. Саме будучи ведучим свого радіошоу, він зміг розробити свій власний, ні на кого не схожий, стиль гри. Узявши з хіп-хопу ставлення до платівки як до робочого матеріалу, такого собі кубика, який є лише частиною якогось великого треку, і, навчившись швидко зводити пластинки, він почав влаштовувати зі своїх виступів справжні вистави.
До речі, навчитися швидко зводити платівки та використовувати максимально багато матеріалу за короткий відрізок часу йому допомогла та сама робота на радіо. Коли переробляли ефірну сітку, програму Міллза урізали наполовину, залишивши йому лише 45 хвилин в ефірі. Міллз знайшов вихід: урізав час звучання кожного треку. Саме так роблять хіп-хоп-діджеї. Купа треків, які створюють враження чогось однакового.
Для всієї прогресивно налаштованої молоді міста Детройта та прилеглих околиць не було більш актуальних програм на місцевих радіостанціях, крім радіошоу Electrifyin’ Mojo та радіошоу The Wizard. Саме ці програми називали своїми "музичними інститутами" такі метри техномузики, як Аткінс, Сондерсон і Мей. А житель міста Віндзора Річі Хаутін (Richie Hawtin), відомий своїм проектом Plastikman, також казав, що очі на нову музику йому відкрив саме The Wizard.
Заробивши собі авторитет "просунутого" радіоведучого, Міллз вирішив спробувати себе в написанні музики. Для цього він створив проект за назвою Final Cut. Це був багато в чому дивний проект між Міллзом і Тоні Сроком (Tony Srock), який за своїм звучанням більше нагадував індастріал, ніж техномузику того часу. Проект не проіснував довго, музиканти випустили лише один спільний альбом.
Якось до рук Міллза потрапила касета із записом треку Share my life, проекту Members of the House, у якому брав участь Майк Бенкс (Mike Banks) на прізвисько Mad. НА той час співпраця Міллза з проектом Final Cut підходила до кінця, а тут з’явився такий обдарований хлопець! Об'єднавшись разом під псевдонімом Underground Resistance, вони створили, ймовірно, один із найбільш радикальних і політизованих технопроектів. Пізніше проект перетворився на справжній рух, куди, крім Міллза й Бенкса, ввійшов також Роберт Худ (Robert Hood), який працював під псевдонімом The Visitor. Саме тут Міллз здобуде всесвітню популярність. Саме тут будуть закладені основи сучасної техномузики. Underground Resistance був одночасно і лейблом, і революційним гніздом зі своїми маніфестами та псевдомілітаристським іміджем. Виступи Underground Resistance завжди походили на шоу: учасники цього руху носили військову форму й під час виступу одягали чорні маски. Лейбл Underground Resistance займав агресивно антикомерційну позицію: наприклад, була випущена серія грамплатівок, які на домашньому програвачі було неможливо слухати. Річ у тім, що платівки слід крутити убік, протилежний звичайному, тобто голка повинна їхати по звуковій доріжці від центру до краю. Діджейський програвач надає таку можливість, а побутовий – ні. Часто погляди учасників Underground Resistance були неправильно інтерпретовані. Детройтські технобунтарі регулярно одержували депеші від нібито братів по зброї з ірландських або лівійських терористичних організацій. Але хлопці з Underground Resistance чомусь незмінно відмовлялися підривати літаки й автобуси. Діяльність Underground Resistance була настільки потужної, що існувала думка, що коли перестане існувати Underground Resistance, перестане існувати техномузика взагалі.
Але співпраця Underground Resistance з Міллзом не була вічною. Пізніше Міллз хоч і помирився з учасниками UR, але ставився до них дуже іронічно. "Коли ми були дітьми, усіх нас поєднував інтерес до коміксів і фантастичних фільмів. Це наш спільний фундамент. Удень ми грали на вулиці у футбол, а ввечері дивилися такі фільми, як «Бетмен» і «Супермен», - так він говорив про спільну роботу з UR пізніше.
У 1992 році, начхавши на всі розмови про андеграундність техномузики, Міллз підписує контракт із дуже респектабельним нью-йоркським клубом Limelight, чим спричиняє цілий шквал обурення у "справжніх" шанувальників техномузики. Але Міллз особливо й не звертав уваги на їхні крики з приводу свого "опопсіння". Замість цього він відкриває лейбл AXIS.
Але ще до відкриття лейбла AXIS Міллз випускає свій перший сольний альбом Waveform Transmission на знаменитому німецькому лейблі Tresor records, який уже став мало не рідним для Джеффа. Це була дуже жорстка для того часу музика, яку багато критиків називали не інакше, як екстраординарна. Таку музику дуже любили робити в Чикаго, куди Джефф незабаром і перебрався (де й був заснований лейбл AXIS). Імовірно, AXIS був створений Міллзом спеціально для того, щоб випускати власну музику. І вже перший реліз Atlantis, випущений під псевдонімом X-102, показав творчий потенціал цієї людини.
У час виходу Waveform Transmission Vol. 3 у 1994 році, Міллз був уже дуже відомою персоною на європейській танцювальній сцені, і метався між Чикаго та Берліном. Він, як і раніше, багато часу проводив у студії, прагнучи зробити свою музику більш герметичною й мінімалістичною (як колишній студент, який вивчав архітектуру, він міг уявити собі, чого він хоче). "Усе вже стало або стане мінімалізмом. У майбутньому буде дедалі менше надбудови: менше матерії – більше духу. За допомогою техно ми хочемо сконцентрувати увагу на абстрактних поняттях і зв'язках між ними. Нові звуки ліквідують старий баласт, під яким похований ритм".
До 1995 року він закінчує роботу над серією треків, які він використовував у своїх діджейських виступах як "сполучні ланцюги". Серія цих треків виходить на його лейблі Purpose Maker із такою ж назвою. Ця музика, що стала більш зрозумілою більшості, приносить йому ще більше популярності. І відтоді лейбл Purpose Maker орієнтується на танцпол.
Ставши частим гостем японських клубів і великим улюбленцем японської клубної молоді, в 1996 році Міллз за підтримки японського відділення Sony music й англійського лейбла React випускає свій перший офіційний мікс Live at the Liquid Room. Tokyo, який вражає всіх, хто не міг потрапити на його виступи. Мікс був дуже популярний і миттєво став справжньою класикою техномузики. Пізніше в клубі Liquid Room (який уже не існує) Міллз обкатуватиме свої нові ідеї. Саме там йому спаде на думку зробити Exhibitionist.
У 1997 році виходить у світ перший збірник матеріалу, який видавався на лейблі AXIS. Збірник називався The Other Day і також вважається класикою техномузики. Багато журналів потім ставили цей збірник у різні чарти, на зразок «Десять найбільш значущих компіляцій" або "П'ятдесят кращих танцювальних альбомів".
До речі, в анотації до збірника The Other Day Міллз повідав про своє захоплення фотографією. Одна з композицій, представлених на цьому збірнику – Solarized – данина поваги експериментальній фотографії (особливо новаторству Ман Рея). Назва треку бере початок від solarization, одного з технічних прийомів, відкритих Реєм шляхом проб і помилок. "Соляризація" – це імітація негативного зображення при друці позитива за допомогою сильного спалаху світла, що приводить до кінцевого прояву нових, приголомшливих у своїй красі темних обрисів. Цей та інші прийоми (наприклад, грануляція або дисторсія) були взяті на озброєння ексцентричним поляризатором свідомості, детройтським генієм від техномузики, Джефом Міллзом.
Нищівна сталь трансцендентних гуркотів грому, вибуху блискавок, розкручених спіралей часом сусідить і чудово ладить із магнетикою амбієнтних трипів на більшості релізів лейбла AXIS (продукцію лейбла Purpose Maker усе-таки заведено вважати орієнтованою на танцпол). І знову комбінація музичного екстремізму в мінімалізмі, бажання довести слухача до межі, але не кинути його там, а провести за собою по вістрю сенсорного леза, узявши тендітною й незахищеною жіночою рукою (як оформлення релізів). Усе це свідчить про великий вплив, справлений на музиканта фототворчістю Рея.
На хвилі приголомшуючого успіху в 1998 році виходить збірник Purpose Maker compilation, де, судячи з назви, були зібрані кращі треки, які виходили на Purpose Maker.
Через кілька років лейбл AXIS найбільше нагадував успішну корпорацію. Мало того, що вже існували підлейбли AXIS – Purpose Maker, Tommorow і експериментальний Mission 6277, була запущена лінія одягу AXIS, а під маркою Purpose Maker був організований ряд фотовиставок, що пройшов із помітним успіхом.
Крім цього Міллз став співзасновником (разом із представниками лейбла Tresor) щорічного семінару Musik und Maschine, де обговорювалися питання розвитку техномузики та нагороджувалися найбільш гідні техноперсонажі.
У 2000 році відбулася ще одна дуже важлива для кар'єри Міллза подія. Він записав саундтрек до знаменитого фільму Фріца Ланга "Метрополіс" (1920). "Записавши "Метрополіс", я усвідомив, що досі упускав ще одну складову – відеосприйняття. Протягом багатьох років мені було важко виразити свою думку та концепцію лише за допомогою звуку. Робота із зображенням відкриває переді мною нові можливості".
І, ймовірно, ця робота так вплинула на нього, що трохи пізніше йому спало на думку з'єднати відео й аудіо в єдине ціле. Так народився Exhibitionist – документальне дослідження мистецтва діджеїнгу. Дозволивши глядачеві побачити мою техніку зведення, я намагаюся пояснити, що я роблю, і привернути велику увагу до того, чим я займаюся".
У планах Джеффа Міллза – створити саундтрек до фільмів Бастера Кітона та записати абсолютно новий матеріал.
Знаменитий вислів Міллза "техно – це все те, що чого ви не можете собі уявити", насамперед підходить йому самому. Ця людина – справжній унікум. Напевно, можна навіть сказати, що поки є Міллз, є й техномузика!
СЛУХАТИ:
Jeff Mills: Live at the Liquid Room. Tokyo
Лейбл: React/ Sony music
Рік:1996
Перший мікс Міллза, який був записаний у токійському клубі Liquid Room. Мікс складається з трьох сегментів. Перший тривалістю трішки більше півгодини, другий – трохи більше 20 хвилин, третій – близько 8 хвилин. Ці три сегменти наочно показують майстерність і неперевершену техніку Міллза. Наприклад, у півгодинному сегменті містяться 22 треки. Тобто один трек звучить близько двох хвилин. Дотепер ніхто з технодіджеїв так і не зміг у цьому перевершити Міллза.
Purposemaker compilation
Лейбл: AXIS/ React
Рік: 1998
Компіляція, куди ввійшли найбільш відомі треки Міллза, на зразок The Bells або Alarms. Це техно для танцполу. Майже всі треки, представлені на цьому збірнику, досі грають досвідчені технодіджеї, а отже, класика не старіє.
Jeff Mills: Exhibitionist
Лейбл: React/ AXIS
Рік:2004
Другий після Live at the Liquid Room офіційний мікс Міллза. Вийшов у двох варіантах – на звичайному компакт-диску й DVD. Варто звернути увагу на обидва релізи. На компакт-диск Міллз примудрився засунути 45 треків, причому все це він робив хоч і в студії, але практично без використання комп'ютерів. А DVD варто подивитися обов'язково. Крім того, що на диску є чотири мікси з музикою всіх лейблів – AXIS, Purpose Maker і Tomorrow, ще тут можна навіч побачити техніку Міллза. Повірте, вона того варта.
Останні повідомлення
