Moby, котрий обожнює розмовляти про себе (відео)

Чудовий музикант на ім'я Moby  вже 10 червня приїде до Києва з програмою на підтримку свого нового, 10-го альбому Destroyed. Напередодні дуже добре побільше дізнатися про цю загадково-щиру людину.

Здрастуй! Чим займаєшся зараз?

Moby: В основному задовольняю свій нарцисизм і схибленність на власній персоні, цілими днями розмовляючи під час інтерв'ю про себе і свою музику. Їздив до Вашингтона на презентацію події National Geographic, і провів кілька годин у галереї, розбираючи кожен сантиметр кожної фотографії, що мені дійсно дуже подобається. А пізніше відправлюся на каву.

Дуже детально! Зазвичай люди говорять: «Нічого особливого - так, туди-сюди...»

Moby: Такий вже я – це дивно, але я обожнюю розмовляти про себе з незнайомими людьми.

Виходить, у тебе багато справ. І, судячи з твоєї роботи, ти дуже ретельно і прискіпливо до всього ставишся – щоб усе було ідеально. Цікаво було б глянути, як ти розставляєш свої записи в алфавітному порядку.

Moby: Я насправді не такий вже жахливий. Це по молодості так було – а тепер пройшло: мені вже не потрібен фантастичний порядок, я приймаю хаос із радістю. Так я тепер живу: переїхав до Каліфорнії, але частково продовжую жити в Нью-Йорку, і весь мій крам розподілений між цими двома будинками, плюс ще контейнер із речами в Квінсі. Ще в мене є дуже важливий подарунок, а де він – я гадки не маю. Хочете знати, який?

Звичайно.


Moby: Всі завжди заздрять, коли я розповідаю. Це капелюх, який мені подарував David Bowie. Всередині нього написано: «Моєму другові Мобі, з любов'ю, Девід». І ось, я не знаю, де цей капелюх подівся. Я знаю, через кілька років, коли я й думати про нього забуду, він обов'язково з'явиться сам.

Та ж на ньому напевно залишилася його ДНК! Ми зможемо клонувати Боуї!

Moby: Ну так. Я, щоправда, сподіваюся, David Bowie проживе ще 60 років, і нам не знадобиться цього робити.

А ти колись одягав цей капелюх?

Moby: Якось раз вдягнув, але чи то в мене якась хвороба, чи то що, - але голова в мене значно більша, ніж у Девіда Боуї, і я в ній виглядаю, як якийсь цирковий виродок.

Значить, ти тепер здебільшого живеш в Лос-Анджелесі. Але ж ти – один з тих, хто безпосередньо асоціюється саме з Нью-Йорком. Чому вирішив переїхати?

Moby: Думаю, я все життя мав Нью-Йорк дуже вже за фетиш. Я виріс у Коннектикуті, завжди крутився неподалік від міста, а коли врешті-решт туди переїхав – Нью-Йорк став для мене всім. Навіть сама його ідея. Це - місце крутих груп у шкіряних куртках - таких, як The Velvet Underground, це Leonard Cohen та The Chelsea Hotel. Але потім все моє оточення перетворилося на наркоманів, брокерів, банкірів ... Та й взагалі - мені подобається Каліфорнія. Там тепло взимку. І місто таке відкрите, і рента невисока.


Коли дивишся статтю з New York Times з фото твого нового будинку, то просто диву даєшся - це ж чудове місце.

Moby: Так, я відразу закохався в цей дивний старий замок. New York Times зробили гарні фото - тому що знімали ще до того, як я туди перевіз все своє шмаття. Коли він такий - напівпорожній - то дійсно виглядає здорово.

Ти - з тих артистів, які регулярно спілкуються з медіа, постійно на зв'язку он-лайн зі своїми фанатами. Є в цього якась причина?

Moby: Не знаю, чому я так поводжуся, просто мені завжди здавалося, що якщо ти не хочеш про щось говорити - значить, ти цього боїшся. Я намагаюся максимально чесно і відверто відповідати на всі питання, які мені задають, навіть якщо це когось ображає.

Чи вважаєш ти, що саме такої відкритості бракує багатьом артистам?

Moby: Звісно, саме так. Всі прикидаються під стать своїм образам: інді-рокери вічно молоді, репери типу такі круті. Вони починають жити своїми образами, а в реальності їх життя цілком протилежні. Я думаю, що чим відчайдушніше намагаєшся щось приховати - тим гірше буде, коли воно все одно вилізе назовні. То чому б не говорити весь час і про все?


Як чесність співвідноситься з твоєю манерою писати музику? Наприклад, твій новий альбом Destroyed?

Moby: Для мене написання музики - дуже особисте, і ще - я дійсно дуже люблю цим займатися... Інакше з чого б я взагалі це робив, вірно? І мені подобається музика, яку я створюю. Не люблю, коли артисти лукавлять і критикують свої роботи. Що до Destroyed - я писав його в готельних кімнатах, під час своїх вічних безсонь, коли гастролював по Європі. Мені подобається уявляти цей альбом як саундтрек до прогулянки по порожньому місту перед світанком.

Ти написав ось уже 10 альбомів у найрізноманітніших стилях. Які у тебе на даний момент відносини з електронною музикою?

Moby: Цікаво усвідомлювати, що по суті велику частину життя я робив танцювальну музику - але при цьому моє ім'я явно не з перших, які приходять на думку при згадці слів «клуб», «рейв» або «діджей». Пам'ятаю, підлітком я грав у кількох рок-групах, потім став діджеїти по клубах, і грав все підряд на нью-йоркських вечірках. І весь цей час я явно не мав відношення до танцювальної сцени. А почалося все, коли я почав слухати групи на кшталт New Order, які мене повністю змінили. З того моменту я почав робити якщо не танцювальну, то, принаймні, винятково електронну музику.

Наскільки за цей час танцювальна музика змінилася, на твій погляд? Адже тепер це - великий бізнес.

Moby: Так, я бачу, як вона виросла за ці роки, і за цими змінами цікаво спостерігати. Навесні я грав діджей-сет на величезному Ultra Music Festival. Це, правда, справжнє божевілля - те, скільки людей нині ходять дивитися на діджеїв. Але мені подобається - особливо те, що більшість людей на танцполі набагато молодші за мене самого. І вони так класно реагують на музику! Пам'ятаю, в 80-90-х треки, які діджей грав у клубі, на відстані ста метрів вже ніхто не знав і не впізнавав - це був справжнісінький андеграунд. А зараз слухати діджея може прийти натовп в сотню тисяч людей.