Ед Саймонс (Edmund John Simons) народився в 1970-му в Оксфорді. Мало не з самого народження цікавився літаками та музикою. Виховували його шведські та фінські служниці, які постійно крутили всі записи The Beatles. У дитинстві його часто возили в аеропорт Хітроу, де він любив спостерігати за літаками. У школі кілька разів потрапляв у халепи, проте успішно закінчив, одержавши «відмінно»  з англійської, історії та фізкультури. Музичні інтереси: Першою Еду сподобалась звукова доріжка до фільму Oh What A Lovely War, потім 2-tone, а підлітком він слухав синт-поп у виконанні Heaven-17, Kraftwerk, Cabaret Voltaire. А потім прийшло захоплення The Jesus and Mary Chain.

Народжений у Henley-on-Thames (неподалік Лондона), підліток Том Роулендс (Thomas Owen Rowlands, народився в 1971-му) здавна цікавився всім, що пов'язане з Шотландією (не будучи шотландцем). Може, почалося все з того, що у 12 років батьки купили йому гітару. Через два роки до неї приєдналася драм-машина, а в 17 - семплер. Тоді ж і з'явилася перша група Ariel, до якої входили шкільні друзі. Музичні інтереси: якось приятель брата Тома приніс перший альбом Public Enemy  – My Uzi Weighs A Tone, який йому дуже сподобався. Звідси почалося подальше захоплення Schooly D, Eric B, яке поєднувалось із любов'ю до My Bloody Valentine.

Зустрітися цим двом молодим людям допомогло бажання здобути вищу освіту в Університеті Манчестера. Крім цього були й інші причини. Так, Ед любив манкуніанську музику (The Smiths, New Order): "Я миттєво закохався у нього. Я йшов містом із касетою New Order у моєму "Вокмені" повз бібліотеку, яка розташована в чудовому вікторіанському будинку з червоної цегли, і подумав: "Так, це те, що потрібно". У свою чергу Том приїхав до Манчестера через музичне життя міста, а зокрема клубу Hacienda (де свого часу починали New Order). Разом із ним туди прибули й двоє учасників Ariel. Познайомившись у 1989 році на одній із перших лекцій із середньовічної історії, вони постійно зустрічалися в клубах, де були завсідниками. Спробувавши себе як діджеї на кількох вечірках і весіллях, друзі захопилися цим і вже постійно виступали разом, відкривши свій клуб Naked Under Leather.

 Для своїх виступів вони підшукували якомога голоснішу музику та при цьому примудрялися змішувати Mantronix із Happy Mondays, The Beatles із Ravesignal III. Саме на цьому етапі вони вибирають собі назву The Dust Brothers, із поваги до однойменного американського хіп-хопівського продюсерського дуету (відомого за роботою з Beastie Boys, Beck). Однак згодом "братам" захотілося додати в цей потік записів щось своє, і, позичивши 300 фунтів (450$), вони записали Song To The Siren, яка спочатку вийшла тиражем лише 500 екземплярів на їхньому власному лейблі Diamond Records. Може, цей запис і залишився б непоміченим, якби одного прекрасного дня його не почув Ендрю Везерхолл (Andrew Weatherhall), який допоміг їм підписати контракт із Junior Boys Own, завдяки якому запис було перевидано в лютому 1993 року і він став першим успіхом групи. Це й спонукало Тома остаточно розпрощатися з його першою групою ARIEL, в якої до цього часу вийшло кілька досить "безбарвних" синглів.
 
Розвиваючи успіх, музиканти провели більшу частину 1993 року в студії, записуючи ремікси для таких груп, як Lionrock, Leftfield і The Sandals, а на початку 1994 року випустили EP The 14th Century Sky. Спершу робота була доволі прохолодно сприйнята діджеями, але, попри це, незабаром стала культовим хітом. Серед композицій особливо виділялася пульсуюча Chemical Beats. Щвидке зростання популярності не давало приводу для відпочинку, і вже через кілька місяців виходить My Mercury Mouth EP. А слідом триває робота над реміксами для таких знаменитостей, як Sabres of Paradise, The Charlatans, Manic Street Preachers, Bomb The Bass, Justin Warfield, Primal Scream, The Prodigy і Saint Etienne. Була й пропозиція від Massive Attack, але її було відхилено, попри те, що альбом "братам" сподобався. Річ у тім, що вони вважали, що не зможуть зробити його кращим. Відносно реміксів у них є таке правило: "Ми не робимо реміксів того, що нам не подобається. Далеко не до всього доречний швидкий хрусткий ритм із напханим усюди лайном."

За роботою в студії почалися концерти, на яких "брати" вичавлювали все можливе з двох семплерів. Їхня ретельність привела до того, що до кінця 1994 року їх запросили виступати як розігріваючу групу для Primal Scream під час їхнього британського туру. Однак музиканти не забували про своє клубне коріння та постійно виступали в тепер уже легендарному Heavenly Sunday Social Club.

1995 рік почався з того, що американські The Dust Brothers подали в суд за використання їхньої назви. Щоб усе залагодити, довелося змінити назву. Вибір припав на Chemical Brothers, хоча самим музикантам так не дуже подобалося. Усе вирішив їхній хіт Chemical Beat. А 12 вересня все-таки вийшов дебютний альбом групи під доволі символічною назвою – Exit Planet Dust. Він справив фурор, на кшталт того, який у 1994 році справив альбом The Prodigy – Music For The Jilted Generation. Це підтверджує й той факт, що більшість авторитетних британських музичних видань внесли його до списку десяти кращих за рік. На ньому переважали фірмові забійні ритми та звуки групи, за винятком повільної Alive: Alone, на якій партію вокалу виконала Бет Ортон (Beth Orthon). З перших двох EP до альбому ввійшов лише перший хіт – Chemical Beats. За альбомом почалися концерти, серед яких не можна не згадати виступу групи на одному з найбільших британських музичних фестивалів у Glastonbury. Там "брати" зустрілися з Ноелом Геллахером, якого знали ще з Манчестера: "Ми знали Ноела, відколи він створив Oasis.

 Йому дуже сподобався наш альбом, і він захотів записати щось разом із нами, і ми послали йому композицію, яка й стала The Setting Sun. У ній було щось від The Beatles, і ми подумали, що вона йому сподобається." Отак народилася ідея спільного запису, що вийшов восени 1996 року та став першим синглом Chemical Brothers, які досяглися першого місця в британських чартах. Про феноменальний успіх свідчить і той факт, що за кількістю продажів він перевершив горезвісний Firestarter The Prodigy. Проте з ним пов'язана трохи загадкова історія. Річ у тім, що Ноел Геллахер заборонив використовувати своє ім'я для розкручування пісні, хоча він був скрізь записаний як один із авторів пісні й виконував партію вокалу. Але, як відзначають деякі джерела, цілком можливо, що ця дивна заборона була накладена фірмою Sony, яка з якихось абстрактних причин (це був уже не перший прецедент) не хотіла, щоб хтось користувався іменем Ноела для розкручування запису.

Проте сингл посів перше місце й таким чином компенсував усілякі моральні збитки. Того ж року вийшов концертний альбом групи Live At The Social. Навесні вийшов сингл Block Rockin` Beats, за яким пішов альбом Dig Your Own Hole . Ед Саймонс охарактеризував його в такий спосіб: "Довгий, рівний і психоделічний." На нього вплинуло те, що під час запису музиканти слухали старий хіп-хоп у стилі Africa Bambaata та багато техномузики, зокрема Joey Beltram і Daft Punk. У роботі, крім Ноела Геллахера, разом із "братами" взяли участь Mercury Rev, бас-гітарист The Ruts - Segs і Бет Ортон.

Третім за рахунком був записаний альбом Surrender. Том сказав про цей альбом: "Ми створили альбом, який кличе слухачів далеко від самих себе". Багато пісень цього альбому були створені під впливом групи The Beatles. Особливо яскраво це виражено у заключній пісні альбому Surrender – Dream Of. Ед так відгукнувся про це наслідування: "Ці ритми привернули нашу увагу почуттям нескінченності".

Усе в цьому альбомі свідчить про рух музикантів у зовсім новому напрямку. Композиція, що відкриває альбом Music: Response нагадує їхні старі твори, а одна з останніх - Under The Influence – іде далеко у бік від їхнього творчого минулого та схожа на потужне техно, Orange Wedge - модний фанк, а Got Glint? нагадує ранній хаус, та й майже всі композиції належать до різних стилів і абсолютно не схожі одна на одну. Помітно, що цей колектив перебуває у творчому пошуку. Однією з пісень цього епічного альбому є The Sunshine Underground, яка грозить прийти на зміну шедевру The Private Psychedelic Reel, а композиція Hey Boy Hey Girl звучить як кілька хвилин з їхнього захоплюючого сету. Альбом Surrender схожий на всі одразу. У ньому більше всього: більше почуття, більше емоцій, більше енергії, ніж в усіх альбомах, які вони коли-небудь випускали.

Ед сказав про свою музику: "Ми завжди були на сцені, були проти сцени, але музика незалежно від цього була з нами завжди. Наші пісні звучать як записи аутсайдерів, але ми завжди намагалися зробити щось більше, що по-справжньому заводило б людей, що могло б їм справді подобатися і що вони насправді любили б".

І нарешті найостаннішим альбомом Chemical Brothers є Come With Us, що вийшов 28 січня 2002 року. Довгоочікуваний студійний альбом британського електронного дуету починає вражати з перших тактів. Заголовна композиція альбому – Come With Us –  починається такими нервовими струнними, наче це не екстремально-дискотечний рай п'ятирічної давнини від Chemical Brothers, а п'єса якогось композитора-мінімаліста. Далі ситуація виправляється у бік більш звичного стилю групи, який називають біг-біт. А загалом так називався зовсім інший стиль приблизно півстоліття тому, але в 90-ті ім'я рекрутували для потреб теперішнього моменту.

А що робити?! Стилів багато – слів мало. Друга пісня альбому – уже відома It Began In Afrika – композиція, записана мало не випадково, така собі проба пера або тест апаратури, так сподобалася всім, хто її чув, що вирішено було випустити її синглом. Напевно, це ознака того, що у "братів", попри позахмарну майстерність у створенні біг-біт (Come With Us - уже четвертий студійний альбом колективу), не пропали майже панківський запал і здорова спонтанність. Успіх другого, січневого, синглу Star Guitar був більш передбачуваний. Альбом дуже рівний як за настроєм, так і за матеріалом. І от що дивно – протягом усього диска начебто нічого з музикою не відбувається.

Є звичайні барабанні збивки, "пливучі" клавіші, пружні басові малюнки - але жодного "щільного угару". Водночас атмосфера альбому то згущається до нервово-тривожної, то розріджується до радо-умиротвореної без видимих зусиль. От уже справді хочеться процитувати модну торік групу "Ленинград", вилучивши ненормативну лексику: " Вот так, без выпендрежа, простые парни из Лондона делают обалденную музыку". Не лише інструментальну музику, треба зазначити. Тепер Chemical Brothers пишуть, крім "композицій зі словами", вже практично поп-пісні. Такі, як остання в альбомі The Test, яку заспівав Ричард Ешкрофт, у минулому - вокаліст найвідомішої бріт-поп-групи The Verve.