Lo-fi

Lo-fi  (Лоу-фай) – один із феноменів, породжених «альтернативою» з її ідеями «незалежності». Lo-fi (low-fidelity) – особлива саунд-естетика, що з’явилася як альтернатива hi-fi (тобто high-fidelity). На зламі 90-х естетика lo-fi сприяла становленню самостійного напряму з тією ж назвою.

Прихильники lo-fi виступали проти тривалого, скрупульозного та дорогого процесу звукозапису, що став звичайною справою у 80-х й, особливо, 90-х роках. Вони обрали як свій ідеал творчість рок-н-рольників і «гаражників» 60-х, перших хард-рокерів і панків, які, бувало, «клепали» свої альбоми за 8 годин за «смішну» ціну. Зате в їхній музиці зберігався неповторний аромат спонтанності, безпосередності живого виконання.

Вони працювали в домашніх умовах, використовуючи напівпрофесійні чотиридоріжкові магнітофони, не прагнучи «краси» звучання, але не відмовляючи собі в можливості імпровізувати та показати себе світу такими, якими вони є насправді (американці R.E.M., PUSSY GALORE, BEAT HAPPENING, ROYAL TRUX, британські постпанкери, новозеландці THE CHILLS і THE CLEAN). На початку 90-х естетика lo-fi знову стала популярною (SEBADOH, PAVEMENT), була інтегрована мейнстрімом, її навіть узялися відтворювати цифровим способом на лазерних носіях (LIZ PHAIR, BECK). 

Діджеї в цьому стилі

R.T.M., Pussy Galore, Beat Happening, Royal Trux, The Chills, The Clean

Схожі стилі

Big Beat, Electro-Techno, Funky Breaks